індія
Варанасі:
Місто, куди їдуть за смертю
Текст і фото: Олександр Хоменко
Це місто вважається найсвятішим для індуїстів. Потік паломників тут ніколи не зупиняється, навіть уночі. До цього міста приїжджають, аби відчути абсолютно особливу атмосферу, в якій сконцентровані тисячоліття духовності і традицій індійців. І, зрештою, сюди приїжджають за смертю. Хтось — спалити на берегах священної ріки Ганги тіла своїх померлих родичів, а хтось — просто подумати про смерть, дивлячись на вогонь крематорію, який ніколи не згасає. Йдеться про Варанасі — найстаріше місто в Індії, розташоване у штаті Уттар-Прадеш у 800 кілометрах від Делі.
Точний вік Варанасі ніхто не знає. Згідно з легендою, воно було засноване богом Шивою майже 5 тисяч років тому, однак реальніший вік Варанасі — 3 тисячі років. Топонім "Варанасі" походить від назв двох річок Варуна (по імені стародавнього божества води Варуни) і Асси, які впадають у Гангу із заходу і сходу. Проте в історії це місто більше відомо під назвою "Бенарес". Свою сучасну назву Варанасі отримало 1949 року, після того, як Князівство Бенарес стало частиною новопроголошеного Індійського Союзу.
Розташоване Варанасі на західному березі ріки Ганги на узвишші над рікою. Протилежний берег низький і зовсім незаселений через небезпеку повеней. Географічно Ганга тече по околиці міста, проте насправді є його серцем, приваблюючи щороку мільйони паломників і туристів з усього світу.
Священні води Ганги
Це третя за повноводністю ріка на планеті, після Амазонки і Конго. Індійці називають її "Ганга". Саме так, жіночого роду, відповідно до ведичних писань. У цих священих текстах Ганга — богиня достатку, яка зароджується у духовному світі, опускаючись на Землю глибоко у Гімалаях, де і бере початок ріка.

Води Ганги, за легендою, мають здатність до очищення, зняття гріхів, а сама річка залишається для індійців символом святості і чистоти попри фізичне забруднення її води.
Головний ритуал, пов'язаний з Гангою — занурення в її води, яке супроводжується читанням молитов. Багато прочан з усієї Індії та інших країн прибувають до ріки винятково аби здійснити священе омивання, кожен індієць має зробити це бодай раз у житті. Найкращим часом для купелі вважається світанок, в цей момент індуїсти також моляться до сонця.
Жінки сушать сарі на березі Ганги
Вода Ганги високо цінується, паломники часто наповнюють цією водою ємності і беруть їх додому або в місцевий храм. Майже в кожному будинку можна знайти глечик із водою Ганги. Вона використовується у всіх найважливіших індуїстських церемоніях, зокрема для обмивання новонародженої дитини, під час весілля, перед смертю (як "остання їжа" на Землі) і під час похорону, коли немає можливості перевезти прах померлого до самої річки.
Набережні Ганги — так звані гхати — спеціально пристосовані для омовіння і мають ступінчаству будову. Вони тісно забудовані спорудами, більшість із яких мають культове призначення. Всього у Варанасі нараховують 48 гхатів.
Бурхливе життя на гхатах починається рано вранці, ще до сходу Сонця, і завершується глибокої ночі. Паломники, справжні і вдавані садху (монахи-відлюдники, їх легко впізнати по помаранчевому одягу), човнярі, жебраки, перукарі, чистильники взуття і вух, діти, які запускають повітряних зміїв, тисячі туристів. Кого тільки не побачиш на цих сходах біля ріки.
Щовечора на багатьої гхатах Варанасі, а особливо на Дашашвамед гхаті, відбувається ритуальне дійство, яке називається Ганга Аарті, або Вогненна пуджа. Це 45-хвилинний ритуал поклоніння Шиві, священній Матері Ганзі, Сонцю, Вогню і всьому Всесвіту.

У церемонії беруть участь семеро брамінів (це найвища в Індії каста). Вони читають молитви і співають релігійні пісні, і танці, а потім по черзі роблять маніпуляції з паруючими паличками, димною чашею, пірамідою з вогнів, палаючою чашею та віялом із пір'я павича, обертаючись на всі чотири сторони світу. Після цього починається священний ритуал очищення — хаван. Ченці розпалюють вогонь, в який кидають фрукти, мед і дерев'яні предмети. Коли церемонія добігає кінця, на воду опускають маленькі човники зі свічками і дарами богам. Тим самим люди дякують ріці і загадують бажання, які згідно з повір'ям, обов'язково виконуються.
Ганга — священна ріка, але водночас вона вважається однією з найбрудніших у світі. Відповідно до аналізів, один мілілітр цієї води містить майже 600 здатних до розмноження фекальних ентеробактерій, що в 120 разів вище від офіційно допустимої норми. Основні джерела забруднення — каналізаційні стоки від міст і промислових підприємств, які безконтрольно зливають у ріку.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, щороку в Індії від хвороб, які передаються через воду, гинуть майже 1,5 мільйона дітей, до 40% цих жертв спричинені водою з Ганги. 1985 року в Індії стартувала програма зі створення водоочисних споруд, які мали би очищати 2,5 млрд літрів течії Ганги на день, однак вона не була виконана і наполовину, водночас відтоді суттєво виріс рівень викидів у ріку, що додатково погіршило ситуацію.
Проте води Ганги мають певну здатність до самоочищення. У ріці міститься велика кількість бактеріофагів, що не дають небезпечним бактеріям розмножуватися вище певного рівня. Також деякі науковці стверджують, що ця вода здатна утримувати кисень. До речі, Ганга коричнева не від бруду. Цього кольору вона набуває, коли стає повноводнішою навесні і з дна ріки підіймається мул.
Мешканці Варанасі екологічними питаннями сильно не заморочуються, спокійно перучи весь свій одяг у Ганзі і навіть чистячи зуби водою з цієї ріки. Іноземці ж навіть купатися тут не ризикують, задовольняючись спостереженням за релігійними ритуалами на ріці.

Але лякають туристів не так бактерії, як трупи людей і тварин, які інколи несуть тутешні води. Адже Варанасі — не просто найсвятіше місто для індуїстів. Це місто, куди вони приїжджають помирати.
Вічний вогонь Манікарніки
Якщо ви, гуляючи вузькими вулицями Варанасі, почуєте голоси людей, які повторюватимуть мантру "Рам нам сатья хе!" ("Тільки ім'я Рами істинне"), знайте — це несуть небіжчика, аби спалити його у Варанасі на березі Ганги і розвіяти попіл у ріці.

Робиться це для того, щоб зупинити сансару — цикл перероджень, і дати нарешті душі вічний спокій. Крім того, вважається, що душа людини, яка просто помре у Варанасі, також відразу звільнюється від сансари.
Тут навіть є окремий пристанок для вдів, які не маючи права після смерті попереднього чоловіка завести нову сім'ю, роками живуть у Варанасі і чекають на смерть і звільнення.
Фото і відео: Наталія Ящук
Крематорій просто неба розташований на гхаті Манікарніка — ще одному духовному центрі Варанасі. За легендою Манікарніка — місце створення і руйнування цього світу. Це одне з п'яти найбільш священних місць в індійській культурі.

Кремація тут відбувається тільки на вогнищах із натуральних дрів, які запалюються від священого вогню. Він за переказами, горить не затухаючи вже кілька тисяч років. Тіла для спалення привозять з усієї Індії, процес кремації триває цілодобово. За рік на Манікарніці спалюють близько 32 тисяч тіл. Опікуються цим винятково представники касти недоторканних, оскільки будь-який контакт із мертвим тілом вважається брудною справою.
Left
Right
Уся Манікарніка завалена дровами, навіть прибережні човни. Тут ніхто не метушиться, щокілька хвилин приносять нові тіла, які укладають на заготовлені місця для кремації. Паломники і туристи спостерігають за процесом, корови ходять від вогнища до вогнища, ласуючи квітами, які залишилися після поховальної церемонії.

Мерців приносять на руках із міста, а також привозять на човнах, зокрема існує спеціальний річковий "катафалк" — великий човен помаранчевого кольору, який перевозить одночасно багато померлих.
Перед початком спалення тіло небіжчика на короткий час занурюють у Гангу. Мерця укладають обов'язково ногами на південь, щоб він рухався у напрямку царства мертвих. Прикраси з тіла знімаються. Потім головний із родичів, зазвичай це старший син, тричі обходить навколо майбутнього багаття, бризкаючи воду і трохи топленого масла у майбутнє багаття, а потім запалює вогнище за допомогою факела, принесеного із джерела вічного вогню, розташованого поруч.

Після години горіння від тіла лишається тільки обвуглений шматок хребта. Аби не було запаху горілої плоті, до багаття час від часу додають стружку із сандалового дерева. Коли догорає багаття, у попелі зазвичай залишається хіба що залишок тазової кістки і хребта. Їх відправляють у плавання по Ганзі, а саме багаття гасять водою з ріки, її набирають у глиняний горщик, який передають із рук у руки родичі покійного.
Вести фото- і відеозйомку на території Манікарніки офіційно не забороняється, однак є небажаним, що активно використовує керівництво крематорію. Існує окрема група індійців, які стежать за тим, щоб ніхто не фіксував процес спалення на камери. Водночас, вони прямо пропонують за гроші "організувати дозвіл" на зйомку. Наївний турист, який захоче таким чином домовитися, почує суму, яка починається від тисячі рупій (це приблизно 15 доларів) за один кадр, а за цілий день зйомки вам можуть виставити "рахунок" у тисячу доларів і більше.

Однак за дозволом на зйомку вам потрібно йти не до керівника місцевих недоторканних, а до поліції, де можна отримати на руки документ, який офіційно дозволятиме вам зйомку і охоронятиме у разі агресії з боку працівників крематорію. Однак Індія — країна, в якій дуже розвинена бюрократія, тому такий документ доведеться робити довго і наполегливо.
Ще один метод, який використовують на Манікарніці, аби збити гроші з довірливих туристів — розповідь про те, що дрова дуже дорогі із проханням допомогти бідним родичам мерців із виплатою за спалення небіжчика. Насправді вся процедура кремації, в середньому, коштує від 5 до 10 тисяч рупій (від 70 до 140 доларів), що зовсім не є захмарною сумою.

Для тих же, хто не в змозі заплатити ці гроші, на Манікарніці працює звичайний електричний крематорій, де спалення коштує у 10 разів дешевше.
У Варанасі є ще один гхат, де спалюють небіжчиків, він називається Харішчандра. Проте тут розташований лише звичайний крематорій, а також кілька постійних багать.

Не всіх померлих індійців спалюють. Деякі категорії померлих — незаміжні дівчата, вагітні, діти, прокажені тощо — не потребують очищення вогнем, тому їх трупи просто скидають у річку.

Нікого з індійців не хвилює, що в ці води щодня скидається безліч інколи не до кінця обгорілих тіл. Там, де буквально щойно в ріку занурювали мерця, човняр спокійно чистить зуби пальцем, ополіскуючи рот водою з ріки.
Камінні лабіринти Варанасі
Райони Варанасі, які розташовані далеко від Ганги, мало чим примітні, а от тісні прирічкові вулиці — це окремий світ. Крамниці межують із перукарнями і абсолютно нічим не відгороджені від людей, які йдуть вулицею. Помешкання у цих районах маленькі, тому люди значну частину своїх буденних справ роблять просто неба.
Населення Варанасі складає майжу 1,5 млн людей, але попри такі масштаби у місті практично відсутній громадський транспорт. Точніше він є тільки у віддалених від Ганги районах із широкими розгалуженими дорогами. Вузькі прирічкові вулиці найбільше придатні для мототранспорту.
Якими би віддаленими від основних доріг пішохідними вулицями ви не гуляли, вам усе одно доведеться ділити їх із водіями моторолерів. А ще із коровами, мавпами і собаками. Тварини тут вільно живуть у гармонії з людьми. Для європейця головний мінус такої взаємодії — послід тварин, який ніхто не прибирає. Але індійцям, здається, і так добре. Вони радіють життю, приймаючи його таким як є і не зважають на дрібниці.
Варанасі у світі відоме не тільки як святе місце і найбільший крематорій. Тут виробляють чи не найкращі в Індії сарі. Хто не знає, це традиційний вид жіночого одягу, який по суті є довгою (інколи до 6 метрів довжиною) смугою тканини, різнобарвної і прикрашеної найвигадливішими візерунками. Найкращі тутешні сарі виготовляють із шовку і розшивають золотом, коштувати вони можуть не одну тисячу доларів. Традиційно ткацтвом таких сарі займаються мусульмани, а продажами — індуси.

Крім того, тут виготовляють килими, дерев'яні іграшки, скляні браслети, мідні, бронзові й керамічні вироби, різьблення зі слонової кістки, статуетки богів, начиння для богослужінь тощо.
Як і належить визначному релігійному центру, Варанасі густо наповнений храмами різної величини. В околицях Ганги не існує жодної вулиці без бодай невеличкої культової споруди. Найбільшим храмом міста вважається Золотий храм — Golden Temple Kashi Vishwanath. Попри велич, храм захований від людського ока численними вулицями Варанасі і вказують на його існування лише кілометрові черги з індійців-паломників, які починаються від центральних вулиць міста. Купол храму вкриває тонна чистого золота, а всередині зберігається одна з найбільших святинь індуїзма, назву якої — Аді Вішвешвара — звичайному європейцю запам'ятати не під силу. До речі, фотографувати храм навіть зовні суворо заборонено і поліція стежить за виконанням цього припису.
Варанасі живе релігією. Тут ледве не щотижня відбуваються індуїстські фестивалі різного масштабу. Зовсім поруч, у Сарнатху, розташована одна з найбільших святинь буддизму і також є місцем паломництва. У місті живе численна мусульманська община. Але конфліктів на релігійному грунті уже багато років практично немає. Тутешні мешканці мирно живуть, зберігаючи тисячолітні традиції предків, у древньому Варанасі — місті, в якому кожен релігійний індієць вважає за честь померти.
Made on
Tilda