Рухатися тандемом
Як велосипеди допомагають людям
із вадами зору
Текст, фото і відео — Олександр Хоменко / depo.ua
Велопробіг "Бачу! Можу! Допоможу!", в якому беруть участь люди із вадами зору, вчетверте вирушив по Україні. З 5 по 24 серпня близько 50 велосипедистів проїдуть маршрутом від Харкова до Херсона, аби довести собі і іншим, що втрата зору — це не вирок.
Велосипед як засіб комунікації
Ідею велопробігу як подорожі, яка навчить зрячих і незрячих людей взаємодіяти, запропонував львівський активіст Микола Пех.

Будучи сам незрячим, він вів активну громадську діяльність, доводячи своїм прикладом, що люди з вадами зору також можуть бути повноцінною складовою частиною суспільства.

"Він показав мені приклад того, як можна боротися за свої права в буденних ситуаціях, як шукати діалог із людьми. Крутіших незрячих людей в Україні я не бачила, він подавав приклад активності багатьом — як зрячим, так і незрячим людям", — розповідає координаторка велозабігу "Бачу! Можу! Допоможу!" Юлія Сачук.
Координаторки велопробігу "Бачу! Можу! Допоможу" Юлія Сачук і Вікторія Лучка
"Він показав мені приклад того, як можна боротися за свої права в буденних ситуаціях, як шукати діалог із людьми. Крутіших незрячих людей в Україні я не бачила, він подавав приклад активності багатьом — як зрячим, так і незрячим людям", — розповідає координаторка велозабігу "Бачу! Можу! Допоможу!" Юлія Сачук.

Разом із Миколою Пехом на початку двохтисячних років Юлія організувала перший Всеукраїнський форум молоді з порушеннями зору. На той час, за її словами, це була грандіозна подія, тому що молоді люди з проблемами зору практично не комунікували між собою, живучи відокремленим від суспільства життям. Цей форум у свою чергу став платформою для створення потужної громадської організації

Юлія скеровує учасників подорожі, активно пересувається і роздає інтерв'ю пресі. Лише при близькому спілкуванні з нею стають помітні її вади зору — очі Юлії бачать лише на 2%.Проте вона закінчила звичайну школу з медаллю, отримала вищу освіту та їздила до США за програмою студентського обміну.
Юлія — палка прихильниця ідеї інклюзивної освіти, коли діти з інвалідністю вчаться в одних і тих самих класах зі звичайними дітьми.

"Інклюзивне навчання впливає навіть на твою самооцінку". — говорить дівчина, —"Ти бачиш, що роблять твої однолітки, ти спілкуєшся на одні і ті ж теми. Дуже багато дітей, які закінчили інтернати, навіть дуже талановиті, потрапивши у вищі навчальні заклади, не мають про що говорити з однокурсниками, тому що в інтернатах вони мали обмежене коло спілкування".

Одним із головних завдань велопробігу, окрім інклюзії людей із вадами зору, є також руйнування негативних стереотипів про те, що люди з інвалідністю сидять вдома, їм дуже важко і вони нічим не займаються. Важлива частина подорожі — спілкування із місцевими мешканцями і пресою, а також поширення листівок із інформацією про проблеми людей з інвалідністю.

У велопробіга навіть є свій гімн. 2016 року організатори акції написали свою версію тексту пісні "Пікардійської терції" "Сядеш у поїзд, хай собі їде", надіслали його учасникам гурту із проханням наспівати для них. У "Пікардійській терції" відгукнулися напрочуд швидко, через тиждень надіслали запис, і пісня "Сядеш у поїзд" перетворилася на "Сядеш на ровер".
Дорога на Південь
Принцип організації велопробігу, в якому можуть брати участь незрячі, дуже простий. До подорожі може долучитися будь-хто, для цього потрібно заповнити відповідну форму на сторінці пробігу. Варіантів участі два — зі своїм велосипедом, або в ролі керівного пілота в тандемі. Незрячі велосипедисти крутять педалі на задньому сидінні, виконуючи роль штурманів, які допомагають задавати правильний темп пересування.

Велопробіг "Бачу! Можу! Допоможу!" проводиться вже вчетверте. Перша подорож із незрячими людьми у ролі штурманів тандемів відбулася 2015 року, уже після смерті ініціатора велопробігу Миколи Пеха. Тоді активісти їхали на двох тандемах зі Львова до Львова через Черкаси, Кам'янець-Подільський та Івано-Франківськ. Наступного року дорога тандемів ішла зі Львова на Одесу, а 2017 року їхали з Івано-Франківська до Ужгорода через Карпати.
Цього разу організатори вирішили суттєво змінити географію маршруту. Тепер замість заходу України це буде схід і південь. 5 серпня велопробіг вирушив із Харкова через Полтаву, Дніпро, Запоріжжя і Мелітополь, аби 24 серпня фінішувати в Херсоні.

Загальна довжина маршруту — 1073 кілометри, її долає рекордна для велопробігу кількість тандемів — вісім. Умови подорожі гнучкі, можна долучитися до подорожі на кілька днів, а можна і на всю подорож, тому склад керівних пілотів і незрячих штурманів час від часу змінюється. Крім того, у разі травми або інших причин можна їхати маршрутом в автобусі супроводження, чим втомлені від південної спеки велосипедисти залюбки користуються.

Загалом у велопробігу бере участь близько 50 людей з Харкова, з Херсона, зі Львова, Івано-Франківська, Черкас, Києва, Одеси.

Профінансувало організацію подорожі Посольство США в Україні.
Штурмани
Незрячі і слабкозорі штурмани крутять педалі нарівні з пілотами. Єдина особливість комунікації у такому тандемі — необхідність домовлятися між собою про словесні сигнали для старту і зупинки велосипеда.
Наталія з Кропивницького, яка п'ять років тому повністю втратила зір, радиться з пілотом свого тандему Артемом
Наталія з Кропивницького п'ять років тому повністю втратила зір, але не припинила активного життя. Приєдналася до велопробігу в Дніпрі, про "Бачу! Можу! Допоможу!" чула давно і мріяла взяти участь у цій подорожі.

"Дуже всі чуйні. Допомога ллється звідусіль. Для мене це трохи дико, тому що останнім часом я від людей мало цього бачу. А тут кожен за кожного переживає", — каже Наталія.
МирославТкачук з Івано-Франківська та пілотесса його тандему Надія Савченко
Мирослав Ткачук із Івано-Франківська має хворобу зору з дитинства, вона прогресувала поки чоловік зовсім не втратив зір. Попри це він активно займається концертною діяльністю, а також опанував масаж. Бере участь у велопробігу вперше.

"Я думав, що буде набагато важче, оскільки мені клієнти тільки минулого літа подарували тандем. Якраз і хотілося перевірити свої сили", — зізнається пан Мирослав.

Мирослав двічі брав участь у сплаві по Дністру, організованому Національною асамблеєю інвалідів України. Говорить, самі сплави були неважкі, найскладніше було навчитися орієнтуватися в природних умовах, ставити намети, готувати їжу. Потім його взяли на справжній рафтинг по Черемошу в кінці квітня.
На питання про те, як в Івано-Франківську враховують потреби людей із вадами зору, говорить, що в місті встановлено багато звукових світлофорів і працює озвучка в автобусах, але тактильну плитку, яка допомагає пересуватися по тротуарах, ще активно не використовують.

Допомогу в пересуванні пропонують активно, причому найчастіше назустріч іде молодь.

"І одна, і по дві дівчини підходять "а можна ми вам допоможемо?" Якось світ у цьому плані міняється. А ще дуже часто люди напідпитку пропонують допомогу", — сміється пан Мирослав.
Світлана Кучернюк з Одеси бере участь у велопробігу "Бачу! Можу! Допоможу!" уже вчетверте
Світлана Кучернюк із Одеси — ветеранка велопробігу "Бачу! Можу! Допоможу!", брала участь у всіх поїздках. Вперше втратила зір у 14 років через відшарування сітківки ока. Потім після операції його відновили, проте у 23 роки зір зник остаточно.

"У мене нема особливих проблем у взаємодії з навколишніми. Я вважаю, що я повинна просити, якщо мені потрібна якась допомога. І люди завжди допомагають, дуже рідко хтось реагує агресивно", — розповідає Світлана.

Говорить, що Одеса прогресує в плані врахування потреб людей із вадами зору. Тут багато світлофорів із озвучкою, прокладена спеціальна тактильна плитка, яка допомагає орієнтуватися в просторі.
У велопробігу також бере участь Іван Маслюк. У чоловіка ДЦП, через яке він не може пересуватися самостійно на ногах, однак минулого року на спеціальному триколісному велосипеді, в якому педалі крутяться руками, він за 100 днів проїхав 12 країн на шляху з України до Португалії.
Всі учасники велопробігу позують біля фортеці на острові Хортиця у Запоріжжі
Що змінює велопробіг
"Дуже цікаво прослідкувати, як за чотири роки налагодилися дружні відносини між учасниками". — розповідає координаторка велопробігу "Бачу! Можу! Допоможу" Вікторія Лучка, — "Наші учасники їздять в гості один до одного у різні міста, і це люди, які не знали один одного раніше і справді подружилися поза межами проекту. Навіть виникають сімейні відносини, тому що один із наших учасників став хресним батьком для новонародженої дитини інших учасників".
Організатори говорять, що для багатьох учасників велопробіг — це можливість випробувати себе, свої сили, поставити цілі і їх досягнути. Це також приклад того, як можна активно проводити вільний час, навіть якщо в тебе є інвалідність. Тому що обмеження у нас у голові і наші мрії здійсненні — навіть попри стан здоров'я.
Made on
Tilda