Це село вже давно було у шорт-листі проєкту «ВеСело» — ще б пак, у 2016 році Лосятин став знаменитий як «найбагатше село України» завдяки сюжету на одному з телеканалів. І наш інтерес тільки збільшився, коли з'ясувалося, що ту історію з раптовою славою в селі взагалі-то згадувати не люблять.
Відомим село стало завдяки ягідному бізнесу: його називали і «ягідним раєм», і «селом бізнесменів». Однозначно наш кандидат, тим більше в четвертому епізоді у нас було село Костівці Житомирської області, яке теж запам'яталося солодким смаком лохини та малини. Було дуже цікаво порівняти ці дві ягідні історії. Їдемо!
В Україні два Лосятина: одне село в Київській області, друге — в Тернопільській. Нас цікавить те, що далі. Перша згадка про село датується чи то 1528-м, чи то 1545 роком, але в обох випадках про нього згадують при описі майна Кременецького замку як про «городище братів Михна і Гаврила Лосятинських», тобто до лосів безпосередньо ніякого відношення село не має. Як, утім, тепер і до Кременецького замку, швидше на село впливає близькість Почаєва з його знаменитою лаврою. Від Лосятина до Почаєва — всього 4 км. А від Києва до Лосятина — 435 км, і варіантів вибору маршруту просто немає: по нашій улюбленій Е40 до Рівного, в Дубно повертаємо на Кременець і Почаїв, і ми на місці. Google, звичайно, запропонує й інші варіанти, але не звертайте уваги, оскільки іншими маршрутами буде і далі, і довше. За основним же маршрутом дорога всюди відмінна, тому подорож буде приємною. Особливо якщо по дорозі ще заїхати в Тараканів, який ми збираємося відвідати вже другий сезон.
Маршрут
Якщо ви до цього часу не були в Тараканівському форті, це варто виправити. Негайно! Споруда ця не така давня, але гідна уваги. Форт був побудований у 1873–1890 роках за проєктом Едуарда Тотлебена, який, утім, до завершення будівництва не дожив. Взагалі-то, форт будувався для захисту кордонів Російської імперії з боку Австро-Угорщини. Але в серйозних військових бувальцях він побував двічі, і обидва рази штурмувати твердиню довелося самій російській армії: перший раз під час Першої світової обороняли форт саме війська Австро-Угорщини, а другий, в 1920-му, — поляки.
Ну, з історією форту ви можете познайомитися на екскурсії, ми ж лише можемо сказати, що сьогодні він виглядає просто фантастично. Під'їхати на автомобілі можна прямо до вхідного тунелю, але так ризикувати варто, якщо у вас хороший позашляховик або кросовер, а взагалі краще машину залишити на парковці біля альтанок і далі трохи пройтися пішки. Можна побродити по форту самостійно, шикарна фотосесія вам гарантована.

Але будьте обережні. Кажуть, форт населений примарами — у 1905 році він був військової в'язницею, а після Другої світової тут розташовувався відділ НКВС. А якщо серйозно, то під основною будівлею багато підземних ходів і колодязів, і всі вони знаходяться не в найкращому стані, тому без супроводу не варто тут бродити.
Тараканівський форт
Полуниця в Лосятині — далеко не нова історія. Кажуть, на околицях Почаївської гори для неї особливо сприятливі землі та умови. Може, це і так, а може, й ні — адже зараз з таким же успіхом зростає і малина, й інші ягоди. Може, справа не стільки в землі, скільки в людях? У важкі часи, коли багато жителів села подалися на заробітки до Польщі та інших країн, лосятінці привозили додому не тільки євро, але й саджанці нових сортів, уже намагаючись розводити ягоду тут в більш серйозних масштабах. Цікаво, що років 10–12 тому були спроби різних міжнародних фондів та асоціацій культивувати в Лосятині тваринництво, пропонували розводити і свиней, і корів, але воно не пішло. А ось прихід компанії Danone поставив фінальну крапку: ягоди — це те, що треба. У 2012 році в Лосятині в рамках проєкту Danone «Розвиток полуничних кооперативів» за підтримки МБФ «Добробут громад», ПРООН та USAID з'явився перший кооператив, посаджені перші 10 га полуниці. Завдяки інвестиціям зарубіжних партнерів і безпосередньо учасників кооперативного руху з'явилися холодильні установки і лінія з переробки ягід.

Є два дуже важливих нюанси. Перший. Danone не прийшов на порожнє місце. Тоді в якості партнерів розглядалися багато сіл, проводився тендер, і Лосятин виграв його завдяки тому, що саме місцеві жителі гідно оцінили можливості, що відкриваються, можна сказати, були готові до змін. Не можна не враховувати і позицію місцевої влади, яка тоді зробила все можливе, щоб Лосятин вийшов на новий рівень розвитку. І другий нюанс: контракт з Danone був укладений на сім років, після чого міжнародна компанія з Лосятина пішла. А ось бізнес залишився. Тому нас в цій поїздці більше цікавила не історія, хоча без неї, звичайно, не обійтися, а сьогоднішня ситуація в селі.
Земля і люди
Предмет гордощів
А він досить простий. У Лосятині успішно працює кооперативне підприємство «Екофрутс» — те саме, яке свого часу повністю закривало потреби Danone в полуниці. Сьогодні у підприємства власні поля полуниці — понад 20 га, є лінії охолодження і морозильні камери. При цьому підприємство активно розвивається, планується розширення потужності.

Але найголовніше, що, крім власних плодів, компанія приймає ягоди у жителів села: спочатку це була тільки малина, а тепер — будь-які ягоди. Причому за ціною, близькою до ринкової. Тому жителям Лосятина немає ніякого сенсу возити ягоди на базар, набагато зручніше і простіше все здати на своє ж підприємство.
А знаєте, чому в Лосятині не люблять ту історію з раптовою славою? Нам здалося, що насамперед через те, що тоді інформація була подана як феноменальна, отаке економічне диво в одному окремому селі, де люди раптом почали займатися ягідним бізнесом, після чого побудували собі дорогі будинки, купили побутову техніку і зажили розкошуючи.
Будинки в Лосятині і правда добротні, тільки пишаються тут зовсім не цим. Практично кожен житель села, з яким нам довелося поспілкуватися, говорив зовсім про інше: про те, що люди повернулися із заробітків по Європі і тепер заробляють тут, у своєму рідному селі, не розлучаються з сім'ями, не поневіряються по інших країнах і при цьому живуть в комфортних умовах. А це — не тільки власний будинок.
Обслуговуванням «Екофрутса» займається ще один кооператив — «Ягідний край». За сезон він реалізує до 400 т ягід, причому частина продукції йде в Австрію та Польщу.
Це можна назвати ланцюговою реакцією. Так, відправна точка, головний фактор — це можливість збуту продукції. З'явилася гарантія, що полуниця або малина, вирощені на власній ділянці, гарантовано будуть реалізовані.

А далі все йде по наростаючій. У селі з'являється можливість заробити і на власній землі, і безпосередньо на підприємстві — на висаджуванні, збиранні, прополюванні тощо. Все більше жителів села залишаються вдома, нікуди не виїжджаючи, починають свою справу, займаються бізнесом, наслідком чого стають цілком певні зміни. Так, бурхливий розвиток місцевого бізнесу вимагав певних комунікаційних умов — хоча б такого звичного для нас і часто недоступного в селах інтернету.
Виходить, що молоді люди, які поїздили по світу і які щось бачили, зрозуміли: можна заробити і тут, навіщо їхати до пана, якщо можна зробити це вдома і пан через кілька років приїде до нас
Олександр Яковишин, голова кооперативу «Ягідний край»
У Лосятині до 2017 року жодного провайдеру фіксованого інтернету не було. На щастя, у квітні 2017 року в селі з'явився оптоволоконний інтернет від «Укртелекому», причому мало не в кожному дворі. За бажанням, звичайно, але зрозуміло, що молодь таку можливість сприйняла з радістю. І не тільки як можливість посидіти в соцмережах або подивитися ролики в YouTube.

Простий приклад: більшість селян вирощують малину і полуницю, засаджені ягодами ділянки тут всюди. Безпосередньо плоди здають на підприємство, тут все ок. Але ж і посадки розростаються, їх треба проріджувати. Куди подіти зайві рослини? Спалювати? Блюзнірство. Тепер усе набагато простіше — місцеві фермери заводять сторінки, а то й повноцінні сайти, на яких обмінюються саджанцями, продають надлишки, та й просто діляться досвідом. У результаті залучаються додаткові кошти, і бізнес знову отримує новий поштовх до розвитку.
Принципи розвитку
Активніший бізнес — більше грошей надходить до місцевого бюджету у вигляді податкових відрахувань плюс місцеві бізнесмени з радістю підтримують своє село, змінюючи його на краще. Так спільними зусиллями було проведено ремонт у школі, побудований новий дитячий садок «Перлинка» — ми і тут побували з традиційною інспекцією: чистота, затишок, порядок. Побудований у 2014 році, виглядає — з голочки.
Усі вихователі у нас місцеві, всі, хто працює в садочку, жителі села Лосятин. На 55 діток сьогодні у нас три вихователі, всі стараються, все добре. Батьки задоволені, і ми, відповідно, бачимо результат своєї праці
Валентина Климчук, завідувачка дитячого садка «Перлинка»
Був у селі один магазин, тепер — три, відкрилося кафе, в якому святкують ювілеї та весілля, є навіть нічний бар! А в клубі — безкоштовний більярд. На Різдво вертеп частину зібраних грошей передав на облаштування клубу, місцеві бізнесмени підтримали — ось вам і більярд для громадського користування.
Заглянули ми і в фельдшерсько-акушерський пункт. Теж порядок, але найголовніше — умови обслуговування тут абсолютно такі самі, як у місті або навіть у столиці. Тут навіть кумедна ситуація — в Лосятині лікарі в амбулаторії користуються всіма можливостями HELSI, знову ж таки завдяки оптоволоконному інтернету від «Укртелекому», а в навколишніх лікарнях — у Почаєві, Кременці, система спрацьовувала не завжди. Тобто пацієнт оформляв електронне направлення у Лосятині, яке частенько не могли побачити в інших лікарнях. Але зараз, радіє лікар ФАП в Лосятині Дмитро Сень, уже і навколишні установи підтягуються до Лосятина, тому працювати стало комфортніше.
У лосятинській гімназії теж усе в порядку, і ніякі труднощі не заважають навчанню — під час локдауну, наприклад, ніяких проблем не було: діти спокійно навчалися віддалено через інтернет. Загалом, як припечатала з іронією Ірина Голуб, корінна мешканка Лосятина: «Та ми не відрізані від світу, ні!»
Удома добре

Адже це і є, напевно, головний підсумок всієї цієї історії. Скільки ми не провокували мешканців Лосятина, скільки не ставили їм каверзних запитань, ніхто з них навіть не натякнув, що хотів би кудись переїхати, пошукати кращого життя. Багато хто знає, яке воно, краще життя, і від добра добра шукати не збирається, а для багатьох це просто не має сенсу.
Лосятин сьогодні абсолютно комфортний для життя, тут є всі необхідні умови, є добрі люди, які люблять своє село, не бояться роботи та нових починань, готові ризикувати і починати нові бізнеси і готові працювати не тільки на себе, але й на те, щоб село процвітало і розвивалося. І це не феномен, це не диво, не випадковість — це просто загальна робота і спільна гордість.
Загалом, поверталися з Лосятина ми одночасно і натхненні, і трохи навіть умиротворені — якщо є такі села, значить, усе в нас нормально, і все буде добре. А те, як у селі ставляться до своєї історії — добродушно, десь з іронією, але абсолютно без хвастощів, — вражає ще більше.
Емоції бонусом
Емоцій більш ніж досить. Проте ми не втрималися на зворотному шляху від можливості посилити їх. Можливо, якщо ви бували в Кам'янці, звертали увагу на цю дивну споруду, що нагадує Колізей? Ні, гладіаторські бої тут не проводяться, але нерви полоскотати можна. Це єдина в Україні дерев'яна бобслейно-санна траса.
Тут взимку проводяться справжні чемпіонати, а влітку тренуються спортсмени на санкороликах. Ну і славно, і проїхали б ми повз, якби не одне але. За чисто символічну плату в 75 грн тут після невеликого інструктажу і навчання з гірки може просвистіти будь-хто з охочих, і, звичайно ж, ми спробували.
Це реально цікаво і незвично, хоча майте на увазі: з першого разу ви не отримаєте справжній кайф, тому що швидкість буде невеликою, а з кожним спуском у міру того, як ви освоюватимете «санки», буде все цікавіше. Тому 75 грн справа явно не обійдеться. Але такого ви точно не спробуєте більше ніде.
Ось на такій емоційній ноті закінчився п'ятий етап другого сезону проєкту «ВеСело». Нам у Лосятині сподобалося: дуже оптимістична і обнадійлива історія, хороші люди і смачна малина. Ми із задоволенням сюди повернемося ще раз, але це вже залежатиме від вас, від того, як ви проголосуєте у фіналі сезону проєкту «ВеСело». Не прощаємося!
Made on
Tilda