Четвертинівка.
Між минулим
і майбутнім
Проєкт «ВеСело», епізод третій



Чотириста років тому (ну, трохи менше) тут змінився перебіг української історії. Хтозна, може й те, що сьогодні відбувається в Четвертинівці, колись назвуть зміною перебігу історичних подій?
Якщо раніше в проєкті на наше традиційне запитання: «Як тут у вас, весело?» ми отримували відповіді позитивні, але обережні, частіше із певними застереженнями, то в Четвертинівці на те саме запитання відповідь була негайною і азартною: «Весело!» Отже, ми знову його знайшли - село, де абсолютно не нудно. Проєкт «ВеСело» доводить свою значущість і розвивається: ми відкриваємо нові й нові села, де вирує життя.

Дорога
Це вже якась народна розвага - як і минулого разу, найдовший маршрут виявляється найшвидшим. Якщо в Білій Церкві повернути на Сквиру і Погребище, їхати доведеться 294 км і п'ять годин. Через Оратів вийде 277 км, але ті самі п'ять годин. А ось якщо Одеською трасою доїхати до Умані, а потім звернути строго на захід, у напрямку Гайсина, - це вже 308 км, але несподівано на годину швидше. Отже, зрозуміло, з вибором маршруту ми не вагалися.
Хоча невеликого розчарування ми зазнали і тут - траса Е-95, одна з найважливіших доріг України, досі переважно перебуває в жалюгідному стані. Справжня магістраль міжнародного значення не має так виглядати - налаштуйтеся, що мінімум до Умані вас неабияк потрясе. А далі, від Умані до Гайсина, - просто зразкова дорога, дивовижно. Отже, наш новенький Skoda Kamiq ми зрештою перевірили у всіх іпостасях - і на поганенькій дорозі, і на чудовій трасі, і згодом - на цьому бездоріжжі.

Skoda Kamiq
Skoda Kamiq - найменший SUV в модельній лінійці Skoda.
У проєкті був задіяний автомобіль із 1,5-літровим 150-сильним турбованим двигуном і семиступінчатою коробкою DSG. В Україні ціни на Kamiq стартують від 477 408 грн (Active, 5 MG, 1.6 MPI)

Перед боєм
По дорозі у нас лише два більш-менш великих населених пункти - Гайсин і Ладижин. Гайсин вперше згадується в літописах у 1545 році, а ось Ладижин, лише уявіть, - в 1240 році, коли місто протистояло військам Батия. Зрозуміло, що вік міста і якість кухні в ньому ніяк не пов'язані, але нам закортіло пообідати саме в цьому історичному місті. Але, очевидно, зв'язок все ж таки є - ми про своє рішення не пожалкували. Можемо рекомендувати «Старе місто» (за умови, що після цієї статті там з'являться мило в умивальнику і санітайзери) і беззастережно - «Під ялиною» (тут взагалі все чудово).

Нульовий елемент
У кожному селі є центр, та не в кожному селі є покажчик «Центр». У Четвертинівці є. Не дивно, тому що саме село - це насправді три стародавніх поселення, які сьогодні зрослися в одне, тому воно хоч і не густонаселене, але широке, розгалужене. Одне із сіл раніше називалося Батіг - те, що стояло на самому березі Південного Бугу під горою Батіг. Біля нього в 1652 році зійшлися сили поляків і війська Богдана Хмельницького, цей бій увійшов в історію як битва під Батогом. Впевнені, що ви про неї мали б чути, та якщо є бажання дізнатися більше - приїжджайте в Четвертинівку, тут, схоже на те, навіть діти в садочку знають про битву все. Але до ролі історії в сьогоднішньому житті села ми ще повернемося, а поки час знайомитися із сьогоднішніми героями.

Єдність і боротьба
У селі, певна річ, є сільська рада, а якщо є рада, є і її голова - Олександр Макух. Олександр Іванович належить до людей, прихильність до яких відчуваєш із першої зустрічі, - простий і відвертий. Саме він і розповідає нам, чим живе село та близько 1400 його мешканців - весело їм тут чи не весело. Каже, що весело. Позитивні зміни у селі почали відбуватися ще під час його першого терміну на посаді - саме тоді у село зайшов великий інвестор, поруч почали будувати підприємство із розведення курей. А це гарні надходження у бюджет та додаткові робочі місця для людей. Ефект також не забарився.
Буквально за пару місяців у мене розписки душ п'ять написали, люди купили будинки. У селі вже шістнадцять багатодітних сімей - приїздять, бо є де працювати.
Олександр Макух
голова Четвертинівської селищної ради
Народжуються і молоді покоління четвертинівців: у дитячий садочок нині ходять 40 дітей, у школу з нового навчального року підуть 155 . А ще не так давно, як зазначає голова сільради, не було й сотні. Додаткові робочі місця забезпечує і місцевий керівник сільгосппідприємства - це Сергій Онофатович, який взявся за місцеві землі міцною господарчою рукою, і, зважаючи на стан земель у його користуванні, ця рука виявилася максимально ефективною. Стан його угідь, а також добре налагоджений механізм роботи та сучасна техніка справили на нашу команду чи не найбільше враження під час поїздки - якби ж Україні і у владі такий порядок, успіх був би гарантований.
Left
Right
СТОВ
СТОВ «Ім. Богдана Хмельницького» засноване у 2000 р.
На сьогодні земельний банк становить близько 2600 га. Основні культури - пшениця, соняшник, кукурудза, соя, цукрові буряки, ріпак, ячмінь. Займається вирощуванням овець (500 голів), свиней, качок. Є пасіка. Найближчим часом власник планує завезти із Франції 200 елітних корів м'ясного напряму (ціна кожної - 3900 євро).
І в розмові з Олександром Макухом про те, як живе село, і з Сергієм Ровишиним не раз згадувався інвестор. Частину землі під свої виробничі потужності орендує МХП - а це ще один складник, завдяки якому село розвивається і процвітає. І мова йде не тільки про податкові відрахування - компанія вкладає в соціальне життя села серйозні кошти.
Можливість втілювати задуми нам дає активність громади. Саме завдяки цьому ми можемо реалізувати різноманітні проєкти. Якщо говорити мовою цифр, на реалізацію інфраструктурних проєктів у Четвертинівці щорічно виділяється близько мільйона гривень.
Петро Андрієць
керівник благодійних проектів БФ «МХП-Громаді»
Кошти зокрема йдуть на поліпшення інфраструктури, фінансування освітніх закладів (школи та садочка), музею, проведення виставок тощо. Але є в Четвертинівці і «четверта влада» - громадська рада, об'єднання небайдужих четвертинівців, які щиро захищають інтереси селян в будь-яких питаннях і займаються розвитком села. Не завжди погоджуючись з іншими – але, напевно, це і правильно, адже без опозиції навіть Верховна Рада не працює, ми перевіряли.
Ми тут живемо і підтримуємо всі ті проєкти, в яких зацікавлені всі жителі села. Але зацікавлених може бути багато, а от тих, що роблять, – не дуже, бо це ж треба робити.
Володимир Сухопара
голова Четвертинівської громадської ради

Тут буде сад!
Що зрештою отримуємо? Збори небайдужих людей, що хоч і сперечаються одне з одним, та щиро люблять своє село. Очевидно одне - байдужих серед них нема, втім, як немає їх і серед інших четвертинівців, з якими нам вдалося поспілкуватися. Як це працює? Та ось приклад. Інвестор виділяє кошти на розвиток села. На загальних зборах в Четвертинівці довго сперечаються і вирішують, що краще зробити - водогін чи парк? Перемагає парк. Якщо щиро, для нас вибір не зовсім очевидний, але селянам видніше. Що відбувається далі? Інвестор дає гроші, чималеньку суму надасть сільська рада, значну суму дає СТОВ Хмельницького - і в селі з'являється парк, вартість якого близько двох мільйонів гривень. Щиро кажучи, уява малювала нам не дуже привабливе місце: скупчення дерев із кількома лавками та невеликим саморобним дитячим майданчиком. Зрештою, у містян забагато стереотипів щодо українського села, бо такої напрочуд затишної та принадної місцини побачити ми не очікували. Біля входу до парку, над парканом майорять українські прапори, за ними - акуратні газон та доріжки, прокладені між крислатих дерев, які легко оминають невеликий штучний ставок із містком, маленьку каплицю та дитячий майданчик. Усе це диво, якому, без сумніву, може позаздрити будь-який райцентр, зводили гуртом: хтось підтримав ініціативу гривнею, а хтось доклав свої вміння та навички, аби зробити пейзаж ще більш різноманітним. Таким прикладом зокрема можуть слугувати дерев'яні фігури на ставку, вирізані місцевим умільцем Сашком Чабаном.

Персональна галерея
А ще у парку є невеличка вишукана альтанка, у якій спеціально для нас влаштували міні-виставку картин місцевого художника - Василя Степановича. Дивовижна людина, тиха і наповнена світлом. Активно малювати він почав десь років десять тому (а йому, до речі, вже майже 80!), і за цей час робіт назбиралося на цілу галерею: 230. І тут також простежується вже згадувана єдність: БФ «МХП-Громаді» допомагає Василеві Степановичу з матеріалами, бо ж фарби, пензлі та полотно нині геть недешеве задоволення, а сільрада надала приміщення для постійної галереї. Малює Василь Степанович різне, та чільне місце у його творчості посідає козацтво. Хоча дух козацтва так чи інакше панує в усій Четвертинівці - і не без підстав.

Сільська не сільська школа
"Є об'єднання козачат, соколів, джур. Ми співпрацюємо з місцевою філією Вінницького краєзнавчого музею, діти піклуються про історичні місця, беруть участь у загальнонаціональних святах та фестивалях", - це вже розповідає Людмила Іванівна, директорка Четвертинівської СЗШ I-III ст. Побачивши камеру, вона шаріється, та про свій заклад розповідає із натхненням - а школі Четвертинівки справді є чим пишатися. Кількість учнів тут зростає уже протягом шести років. Зміцнюється і науково-технічна база - за цим показником вона одна з кращих у районі. До речі, не на камеру ми зазирнули до кабінету директорки. Бо ж знаєте, як воно буває у деяких українських школах - на канцтовари гроші вимагають у батьків, бо «держава не дає», а потім у директора раптом ошатний ремонт. Однак тут - навпаки. Скромна невелика кімната, пофарбована підлога, звичайні стіл, стілець та шафка - якби не табличка, що це кабінет очільниці освітнього закладу, чесно, не здогадалися б.
Що там казати - нас школа вразила. І не тільки, а точніше, навіть не так постійно діючим інтернетом, інтерактивними дошками, новими меблями, свіжим ремонтом, власним меню різноманітного харчування для дітей, як власним садом, що його садили самі діти з батьками, - тут понад двісті дерев. А Людмила Іванова мріє, що якогось осіннього дня кожен (!) школяр прийде додому як мінімум із відром фруктів. Ну, про фінансування всієї цієї краси навіть не будемо - все зрозуміло, чи не так?

Династія
\
Дитяча козацька організація в школі діє з 2005 року. Що й не дивно, було б дивно, якби її тут не було - в селі, де будь-яка розмова з приїжджими (тобто з нами) завжди повертається до битви під Батогом. Щороку в селі відбувається фестиваль Батозької битви з яскравими виставами і гуляннями до ранку. Олександр Іванович вирішив навіть трибуни на березі поставити, але пандемія завадила - цього року фестиваль скасували. Та колись точно поставить! Берегиня традицій в Четвертинівці - Людмила Іванівна, завідувачка музею Батозької битви. Раніше він був просто краєзнавчим музеєм, а зараз - саме так. Цікаво, що сам музей заснував батько Людмили, яка в дитинстві-юності історію страшенно не любила, а після батькової смерті взялася продовжувати його справу - і ось, будь ласка, ще одна небайдужа і пристрасна людина. І про музей розповість, і екскурсію проведе, і ладна вирушити з нами до місця битви - показувати колодязь, якщо і не викопаний особисто Богданом Хмельницьким, то вже його козаками напевно, і профіль Івана Богуна на скелях.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
У битві під Батогом, що відбулась 1-2 червня 1652 року, союзні війська Богдана Хмельницького і Кримського ханства отримали перемогу над армією Речі Посполитої під командуванням Мартина Калиновського, який втратив близько 8 тисяч убитими і загинув сам. Переможна битва під Батогом спричинила масове повстання козацької України проти шляхти, в результаті перемоги козацького війська під Батогом зміцнилося міжнародне становище України.

Шлях додому
Іван Богун, до речі, дивиться на переправу через Південний Буг - туди, де колись переправлялися козаки Хмельницького. А ось нам цієї переправи вельми бракувало - ми собі ночівлю вирішили влаштувати в Губнику, де «ось ви були в Черепашинцях? У нас краще». Та виявилося, що в Губнику з боку Четвертинівки робити нема що, тут є тільки тюрма, а той Губник, де готелі і пляжі, - з іншого боку, а моста немає. Раніше був транспортний паром, але він потонув. Тому довелося нам об'їжджати сорок кілометрів, і коли ми приїхали в Губник, жодних пляжів ми вже не потребували: настала ніч. Та й дороги тут такі, що їхати якось можна, якщо у вас нормальний позашляховик.
У нас був нормальний. Skoda Kamiq зарекомендував себе справжнім бійцем попри таку інтелігентну зовнішність. Слухається машина чудово, підвіска зібрана, відпрацьовує нерівності часом жорсткувато, але впевнено. Було трохи страшно, коли до нашої команди додався гід і ми вже з екіпажем, що налічував п'ять чоловік, спускалися до колодязя Хмельницького по дорозі, яку змило повінню, але нічого - все обійшлося, бо ж кліренс 188 мм - це дуже круто. До речі, і в салоні п'ятьом було не так уже й тісно, незважаючи на те, що В-клас, салон напрочуд просторий. І тяги вистачило з гаком: 150-сильний мотор у Kamiq - це неймовірно.

Вам обирати
Загалом, чим далі, тим складніше. Тепер у нас в активі три села - П'ятничани, Обертин і Четвертинівка. І кожне з них гідне звання «Найяскравіше село - 2020» за версією сайту depo.ua. Що нас найбільше вразило в Четвертинівці? Небайдужість усіх без винятку мешканців села, їхнє емоційне налаштування і єднання на базі історичного минулого – потужне поєднання. Але обирати вам. Проєкт триває, наступні у нас Степанці Черкаської області, тож залишайтеся з нами!
Made on
Tilda