Обертин: місце розвороту
Проект «ВеСело», епізод другий.

Історія про те, як 300 гривень погубили 7 тисяч душ, а $57 000 врятували історію

За однією із версій, Обертин отримав назву завдяки своїй сакральній ролі в історії: вже хто лише сюди не доходив — і печеніги, і половці, і турки, і татари, і поляки, і молдавани, але от далі – ані руш. Доводилося розвертатися — і назад. Проєкт «ВеСело» на другому етапі теж далі не просунувся, але і мета у нас була інша – ми насамперед в Обертині шукали натхнення для нового розвороту, хоча, на наш погляд, теж сакрального. Це розворот від зневіри і втоми до нових ідей і оптимізму, це пошук натхнення для всіх сіл України, адже головне завдання нашого проєкту — пошук тих місць, де сьогодні люди живуть весело і з надією дивляться в майбутнє.

Один із трьох

Гастротур
Та зізнаємося ─ цей маршрут ми обрали іще через дещо. Давно не були в Тернополі, а він ще й так вдало розташований по маршруту, наче спеціально для обіду. Ні, по трасі від Рівного до Івано-Франківська проблем із харчуванням немає, але ми, нівроку помандрувавши Україною, на власному гіркому досвіді переконалися, що обід в придорожній харчевні ─ не завжди найкраще рішення. А Тернопіль славиться своєю кухнею, ми можемо рекомендувати як мінімум аксакалів місцевого громадського харчування ─ «Ковчег» та «Старий Млин». Але цього разу за рекомендацією місцевих знайомих заїхали в «Лілеву» ─ новий заклад, та відтепер він у нашому топ-чарті тернопільських ресторацій.

Тут зачатий, та не тут народжений
Від Тернополя до Івано-Франківська всього 132 км, але й тут обов'язково потрібен додатковий час. Не через дороги, ні. Просто прикро проїжджати повз такі прегарні місця і не спинитися хоча б на п'ятнадцять хвилин. Наприклад, у Бучачі. Скільки разів ви проїжджали його та й десятки таких самих містечок, лише нарікаючи на метушливий рух і розбиті дороги. А місту, уявіть лише, більше шестисот років! Певна річ, був тут і свій замок, від якого залишилися самі руїни і легенда про те, як у 1672 р. фортецю взяли в облогу татари і турки на чолі з Магометом IV, але дізнавшись, що через відсутність господаря замку (він саме, так сталося, десь загаявся у справах) обороною твердині командує Тереза Потоцька, його дружина, нападники облогу зняли і пішли геть, засвідчивши цим повагу сміливій жінці. Джентльмени були раніше не лише в Англії. Тільки на місці тієї фортеці майже нічого не залишилося, а ось у василіанському монастирі і сьогодні можна побачити скульптури Пінзеля, та й на центральній ратуші міста єдина кутова скульптура, що збереглася, ─ його робота. Якщо ви не знаєте, хто такий Йоганн Пінзель, ─ ось це аж ніяк вам честі не робить. Між іншим, у 2012 р. була організована його персональна виставка в Луврі, Пінзеля називають українським Мікеланджело, а в Бучачі він точно одружився й, імовірно, тут і помер у 1761 р. До речі, в Бучачі народився і Зигмунд Фрейд ─ ну, або як стверджують противники цієї теорії, був тільки зачатий. Та якщо йдеться про Фрейда, це ж не суттєво?
Дід Зигмунда Фрейда, Шломо, точно народився в Бучачі, але ще в молодості переїхав до Тисмениці. За одними даними, батьки Зигмунда теж жили певний час у Бучачі, але в офіційних документах частіше місцем народження Фрейда називають Пржібор (зараз Чехія, тоді - Німеччина). Та ми однак знаємо, що коріння ─ це Бучач.

Знайдіть ясен!
І ось таких історій у кожному містечку по дорозі ─ хоч греблю гати, аби лише часу не забракло на все. Ми затрималися і в Бучачі, і в Монастириськах. В останніх, звичайно, добре було б сходити в Музей лемківської культури, але ми навіщось витратили час на пошук 210-літнього ясена, який так і не розшукали. Хто знайде ─ надішліть нам хоча б фото.
Тому до Обертина їхати було вже пізно, і ми заночували в Івано-Франківську, про що, до речі, ні на мить не пошкодували. Чудово відпочили в готелі «Станіславів» і комфортно тут же поснідали, погуляли знаменитою «стометрівкою» і вранці, вже свіжі і бадьорі, вирушили до Обертина.
Перша письмова згадка про Обертин датується 1384 р.
Але відомим Обертин став після битви 1531 р., яка увійшла до історії саме як битва під Обертином.
Тут зустрілися польське військо під проводом гетьмана Яна Амора Тарновського та молдавська армія на чолі із князем Петром IV Рарешем. У битві вирішувалася доля всього Покуття, і, звичайно, війна мала геополітичні причини. Та тільки в народі кажуть (і цю історію нам розповіла краєзнавчиня Ганна Цехович), що спричинив війну радше побутовий епізод. Нібито поляки і молдавани мирно співіснували, але шибнуло Петрові IV в голову позичити польському королю Сигізмундові I Старому 300 грн. А той віддавати не квапився, попри часті нагадування. Підсумок - 7 тисяч загиблих з боку Молдови, 256 убитих з боку Польщі та битва при Обертині, що потрапила до анналів військової історії як зразок використання (поляками) укріплених таборів. Але якщо ви комусь винні 300 грн, негайно віддайте.

Про оптимізм
Зустрів нас він неласкаво. Від Івано-Франківська ─ це трохи більше сорока кілометрів, але їхати довелося півтори години: після повороту в Озерянах дороги іноді просто немає. Нам хоч би що з нашим Infiniti QX50, він і не таке подужає, а ось для мешканців Обертина це серйозна проблема. Як нам пізніше поскаржився Віктор Хамут, голова селищної ради, хороша дорога хоч якось вирішила б питання з роботою для односельців: в Івано-Франківську потрібні робочі руки, а ось добиратися туди кожен день ─ проблема. Тут ми, звичайно, трошки навіть розгубилися ─ ми Вікторові Броніславовичу про оптимізм, а він нам про проблеми. Але потім якось усе налагодилося. У селі ─ порядок, от центр взагалі має крутий вигляд ─ багато райцентрів про таке лише мріють, та й загалом справи йдуть непогано. Але Віктор із тих господарів, у яких не буває ситуації «все зробив, можна відпочити». І як би добре не було (ну як мінімум на наш погляд), завжди буде бажання зробити щось іще.
Ну, якщо я скажу, що я песиміст, виходить, що ви даром приїхали і все. Я хочу бути оптимістом, і таким твердим.
Віктор Хамут,
Голова Обертинської селищної ради
Десь третина бюджету села відрахування агрохолдингу МХП, що орендує тут землі та допомагає розвивати село, додатково виділяючи кошти на різні соціальні ініціативи.
Плюс, можна так сказати, Обертину пощастило і зі своїм підприємцем фірми Богдана Станіславського також поповнюють податками сільський бюджет, дають робочі місця і взагалі роблять якісь дивні діла, для нас незбагненні.

Кому каченят задарма?
Ось погляньте. Уявіть, що ви живете в селі. І хтось знайомий, але однак загадковий, пропонує вам узяти абсолютно безкоштовно двадцять каченят супер-пупер бройлерськой породи. А восени просить повернути трьох дорослих качок. Сімнадцять залишаються у вас. Ви готові? Ні, звичайно, тому що відразу питання: де підступ? Ось і ми із калькулятором рахували-рахували, але так і не знайшли глибокого бізнес-сенсу в такій схемі. Отже ─ соціальний проєкт. А насправді так і є.

«Файні ябка» ─ соціальний кооператив
Його громадська (некомерційна) частина називається «Файні ябка-57», і це не рік заснування. Станіславському належало приміщення в Обертині, але щоб його відремонтувати і переобладнати під підприємство, що займається сушінням ягід, фруктів і навіть овочів, не вистачало $57 000. Гроші дали друзі, знайомі, просто небайдужі люди, по тисячі доларів і без жодних відсотків або роялті. А все через те, що прибуток «Ябок» йде на соціальні потреби. Тобто жителі села здають сюди (тут вже за гроші, звичайно) плоди своєї праці, тут все це переробляється, причому іноді на дивовижні продукти на кшталт грушевого борошна, і реалізується. А прибуток йде на різні проєкти ─ ну, наприклад, на грошові призи дітям, що краще за всіх склали ЗНО. От ви можете в це повірити? Загалом, якщо ви живете в селі і впевнені, що тут не можна ані заробити, ані придумати що-небудь отаке, звертайтеся, контакти Богдана Станіславського у нас є, це чудова мотивуюча історія.

Де пахне свіжим хлібом
Втім, як і наявність в Обертині власного хлібозаводу. Сьогодні в селі живе менше чотирьох тисяч осіб, і скажіть, будь ласка, чи багато ви знаєте сіл, де за такої кількості людей є власна пекарня? Хліб звідси доставляють і в сусідні райони, але не далі як за сто кілометрів, тому що власники переконані ─ далі хліб везти не можна, транспортування псує продукт. Колись у селі була своя пекарня, але це було в давні часи, а в нові вона, що не дивно, занепала і була закрита. До речі, саме в її приміщенні зараз працює сушарка «Файні ябка», там залишили навіть велику цегляну трубу, на ній сьогодні гніздяться лелеки. А в 2005 р. в Обертині відкрився вже новий хлібозавод, куди нас після належної санобробки і переодягання пустили. Чи ви були коли-небудь у пекарні? А в кондитерському цеху? Описати це складно, тут самий лише аромат свіжоспеченого хліба вражає. Скажемо тільки одне ─ вівсяне печиво з насінням і журавлиною тут найкраще ... ─ та годі розмінюватися на дрібниці ─ у світі, а хліб по-справжньому домашній (хоча обладнання тут суперсучасне, технології німецькі і все таке). Жодних штучних барвників, жодних добавок, взагалі жодної хімії ─ все виключно натуральне і все за старими рецептами з часів ще тієї, колишньої пекарні. Тож не дивно, що продукція «Оберхліба» в регіоні користується попитом.

На чисту воду
А ще комунальне підприємство «Комунальник», п'ятнадцять (!) співробітників якого займаються благоустроєм села... Взагалі нам це все видалося занадто гарним, і ми вирішили перевірити Обертин в стилі «Ревізора». Як найкраще визначити в селі ─ показна краса чи реальна? За станом сільради? Чи за церквою? Ні, не годиться ні те ні інше. Ми поїхали з інспекцією в дитячий садок. Називається «Дзвіночок». Було, щоправда, тут порожньо і тихо, але мине літо, і ці кімнати пожвавить сотня дітей. Наш хитрий план із тріском луснув, бо і в «Дзвіночку» теж все було гаразд. Цілковито. Акуратно, красиво, затишно. Є навіть свій музичний клас і спортзал. Щоправда, знову без інвестицій не обійшлося, тут якраз добре постарався фонд «МХП ─ Громаді» ─ від них і ремонт, і нова кухня, і телевізор. Навряд чи в Києві у всіх садках такий лад.
МХП ─ лідер української аграрної індустрії.
В Івано-Франківській області МХП представлений рослинницьким підприємством Філією «Перспектив».
Загалом разом зі своїм благодійним фондом «МХП ─ Громаді» здійснює важливі соціальні ініціативи для розвитку 16 регіонів країни.

Секретний складник
Отже, секрет успіху Обертина ─ тямущий голова, соціально відповідальний підприємець і допомога спонсорів? Та не зовсім. Це ми позначили тільки референтні точки, познайомили вас із людьми, з якими найдовше спілкувалися в Обертині. Сіл, що сьогодні отримують різні гранти, багато, господарські мужики теж у нас не така вже й дивовижа, з безкорисливими підприємцями трохи сутужніше, але іноді трапляються й вони.
Отже, є якийсь секретний інгредієнт, є щось у повітрі, що змушує місцевих мешканців про своє село обов'язково говорити з посмішкою, знати історію села, ходити на репетицію духового оркестру, зводити будинок дитячої творчості, писати книжки про Соню Зорге та інших відомих односельців тощо?
Та однак нам Обертин здався особливим ─ якимось напрочуд добрим, привітним, доглянутим і затишним. Нехай про порядок в центрі дбає «Комунальник», але ми спеціально поїхали до найдальших будиночків – аж і там той самий лад, все у квітах, гарно і мило. Отже, є якийсь секретний інгредієнт, є щось у повітрі, що змушує місцевих мешканців про своє село обов'язково говорити з посмішкою, знати історію села, ходити на репетицію духового оркестру, зводити будинок дитячої творчості, писати книжки про Соню Зорге та інших відомих односельців тощо? Напевно, має все зійтися в одній тимчасовій точці – і загальний настрій, виховання, історична пам'ять, і люди, що вже сьогодні змінюють своє село і є носіями нового оптимізму. Відеозвіт про нашу поїздку в Обертин дивіться тут:

Автомобілі проєкту:
Infiniti QX50
Інтелектуальний повний привід; двигун VC-Turbo 249 к. с., 380 Нм при 4400 об./хв; восьмиступінчаста АКП; максимальна швидкість 220 км/год; розгін до 100 км/год – 7,3 с; середня витрата палива 8,3 л/100 км/год; кліренс 220 мм; ціна від 1 091 810 грн.
Infiniti QX50 оснащується єдиним в світі серійним двигуном зі змінним ступенем стиснення (8: 1 і 14: 1), що забезпечує велику потужність і при цьому помірні витрати палива. Водій має можливість вибрати один із чотирьох режимів руху ─ стандартний, екологічний, спортивний і персональний.

ПЛЮСИ:
завжди в центрі уваги. Де б ми не зупинилися, QX50 притягує глядачів, як магніт. Він, безумовно, гарний;
в таких мандрівках біла шкіра сидінь - це зайвий привід непокоїтися, але ми готові терпіти все за цей синій велюр, натуральне дерево і чорний верх;
панорамний дах – найкраща опція для мандрівників. Ще і з люком!
витрати поїздки у підсумку ─ 10 л на 100 км. Коли ви на будь-якому відрізкові траси можете легко обійти практично будь-яку попутку, це про краплі;
адаптивний круїз-контроль і велика кількість систем безпеки ─ вам залишається тільки тримати кермо і тиснути на гашетку;
повний привід. Причому не тільки для того, щоб з'їжджати до водоспадів: на трасі машина як приклеєна;
відсутність жорсткого зв'язку керма і коліс, управління «по дротах»: кожна тріщинка на асфальті не передається на кермо, і зрозуміти, наскільки це круто, можна, коли проїдете нашими дорогами кілометрів 700 в день;
чудова шумоізоляція і комфортні налаштування підвіски.

МІНУСИ
нема Android Auto;
двадцяті диски – це гарно, та якщо ви плануєте їздити ось такими дорогами, як ми, напевно, краще обрати 235/55 R19 (у нас були 255/45 R20).

Не вірте навігаторам!
Загалом кажучи, їхали ми з Обертина приголомшені. Але здатність людини дивуватися безмежна, тому перед ночівлею ми вирішили скористатися нагодою і ввечері заїхати в Заліщики ─ помилуватися знаменитою панорамою, яку, напевно, всі бачили на фото, але мало хто на власні очі. Щоб зробити найкращі фото та й взагалі побачити цю нереальну красу, вам треба шукати на карті не Заліщики, а сусіднє село Хрещатик, розташоване на кручі над Дністром, але є нюанс ─ ми повірили навігаторові і поїхали прямцем із Городенки через Серафинці. Так ось, так робити не треба. Якщо ви їдете з цього боку ─ об'їжджайте по P-24, це всього на 14 км далі, але дорога значно краща. Тобто там вона взагалі є, а навпростець ─ це не дорога.
Тут, у Заліщиках, нас і застав захід сонця, і це було чудово, але їхати додому вже не мали сил. Добре, що зовсім поруч нам трапилася база відпочинку «Мішин-сіті» ─ місце дуже цікаве, тут і готель, і басейн, і ресторан, і бар, і котеджі, і альтанки, і навіть лебеді. Було навіть прикро, що ми заскочили тільки на ночівлю, ─ пейзажі тут дивовижні, треба приїжджати як мінімум на вихідні або й на тиждень. І ще один виграшний момент ─ від «Мішин-сіті» зовсім поруч і Заліщики, і урочище Червоне, куди ми і заїхали перед виїздом додому.

Готелі проєкту
«Станіславів»
Івано-Франківськ.
Номер стандарт, проживання одного гостя на добу – 560 грн (до 1 серпня – акція, 476 грн). У вартість номера входять сніданок, паркування і WI-FI.
ПЛЮСИ
розташування в самісінькому центрі міста;
власна парковка;
чистота і лад, тиша і спокій;
основні послуги входять у вартість проживания.

МІНУСИ
ми старалися, але нема. Чесно.

«Мiшин-сіті»
с. Добровляни, Заліщицький район, Тернопільска область
Двомісний люкс – 650 грн.
ПЛЮСИ
• розташування: взагалі дивно, що він тут є. Нам просто пощастило, і Заліщики, і Червоне – зовсім поруч, переважно гості приїжджають саме сюди, а не як ми, по дорозі;
• пейзажі – це щось неймовірне. Готель у своєрідній улоговині, навколо гори, тиша і спокій, навіть вітру немає;
• стоянка, що охороняється;
на території – басейн, альтанки для пікніка, ставок, обладнання для шашликів та інші радощі для повноцінного відпочинку;
• лебеді.

МІНУСИ
• практично немає мобільного зв'язку. Чи це плюс?
• душові кабінки в номерах варто оновити.

Остерігайтеся змій
Це ще одне місце, де треба побувати обов'язково. Тут два об'єкти, які, безперечно, варті вашої уваги, ─ Джуринський водоспад і Червоногородський замок.

Джуринський водоспад ─ найвищий рівнинний водоспад України, 16 метрів. Кажуть, він має штучне походження ─ турки-османи, маючи намір захопити Червоногород у 1672 р., щоб не форсувати повноводу тоді річку Джурин, перенаправили її річище, через що і залишили після себе такий цікавий об'єкт. Та найімовірніше, це легенда, і є, начебто, карти, де і в XIX столітті Джурин огинає замок ─ отже водоспад зовсім юний. Зараз тут досить людно ─ багато туристів із наметами і просто любителів селфі. Тому краще, напевно, приїжджати не у вихідні, як ми, а у будній день.
Червоногородський замок в улоговині, схожий на кратер величезного астероїда, має розкішний вигляд – навіть не збагнеш, чи то середньовічна Англія, чи Вінтерфел. Але на інші замки України не схожий аж ніяк. Вежі замку справляють дуже вигідне враження здалеку, але можна підібратися і ближче ─ від водоспаду це метрів 500, не більше. Тільки стережіться змій!

Пишіть листи
Ось така насичена у нас вийшла поїздка в Обертин. Певна річ, це лише другий епізод проєкту «ВеСело», але, на нашу думку, це село ─ один із реальних претендентів на перемогу в проєкті і звання «Село-2020» за версією сайту depo.ua. Але якщо ви вважаєте, що ваше село або, наприклад, те, де живуть ваші батьки, родичі, так само цікаве, ба й більше, пишіть нам, ми маємо намір у цьому сезоні відвідати ще багато цікавих місць, готові заїхати і до вас. Зробіть своє село знаменитим!
Made on
Tilda